Садиба

Річка, місток, і на зеленому моріжку підморгує дерев’яними вікнами Кукавиця. Перше бажання після дороги – вийти й подихати. І побачити, куди так довго прямували. Задоволення буде від першого й від другого. Місцеве повітря настояне на ароматах лісу й запашних трав. Після першого подиху розумієте, що досі дихали на половину, а тут – на повні груди. З незвички складається враження, що це не повітря навколо, а дивовижний чай. Влітку настояний на квітах, узимку – на хвої й кришталевому морозі. Звуковий супровід дороги, спогади про дзижчання проводів, вуличний гамір, тисячі незнайомих голосів зникають за мить. Їх легко витирає щебетання потоків і шепіт дерев.

Перше враження від садиби у кожного складається по-різному. Тому ми любимо самі зустрічати гостей – аби не пропустити вираз обличчя людей, які, сидячи перед своїми екранами у далеких гомінливих містах, прискіпливо вивчали світлини Кукавиці і ось вони проїхали довгий шлях, вийшли і нарешті побачили її.

Що відрізняє садибу від будинку – це відповідне оточення. Панорама гір, квітники, напрочуд багаті альпінарії, декоративний ставок, щоб дивитись як на спокійній воді біжать хмари, а головне – яскрава зелень зарінку. Це не загнаний у глухий кут газон, а вільна полонинка, по якій аж хочеться пробігтись босоніж.

Але час занести речі, познайомитись з будинком і, нарешті, посидіти. Кам’яними сходами піднімаємось у відкриту залу для спільного відпочинку на першому поверсі. Тут і повністю обладнана сучасна кухня з речами, милими серцю господинь, й обідня зона, де так пасуватиме десяток хороших друзів чи велика родина, і затишна камінна зона з м’якими диванами для посиденьок. Перше, що ви помітите, – як довколишній ландшафт обережно проникнув всередину будинку. Каміння з річки перебігло у залу й завмерло каміном, змінивши воду на вогонь. І дерево, живе дерево навколо, яке й стало сходами, стелею, підлогою!

Дерев’яна сволока, світлі стіни, ясеневі сходи – ми піднімаємося нагору до приємного сну. У будинках з власною історією спальні мають власні імена. У Кукавиці їх три – зелена, жовта й біла. Чому так називають? Невідомо. У кожній спальні – широчезне ліжко та власна душова, аби не псувати відпочинок, чекаючи у черзі.

З якими хорошими людьми ми не проводили б час, але від них також рано чи пізно захочеться відпочити. Чоловікам поговорити про своє (про жінок), жінкам про своє (про чоловіків), дітям і підліткам – про все на світі. Для цього в нас є 12-ти футовий снукер у більярдній кімнаті (сходами вниз із зали і вас ніхто не знайде), гойдалка в затінку дерев, затишні балкони, спортивні ігри на галявині, сауна на березі потічка, яка забирає всю міську поволоку.

Коли ж пообідали чи повечеряли, можна влаштувати вечірку на терасі (тут місця вистарчає для танцювального майданчику!), чи просто посидіти в кріслах під теплими вовняними коцами й погомоніти, насолоджуючись краєвидами гір, лісів, сільськими картинами внизу. А на вас дивитиметься Пікуй, втираючи чоло хмарами (ви ж сидите просто біля його підніжжя).

Засинатимете під лісову колискову й тихе шепотіння потоків, а може і якась пізня корова пробамкає вам здалека своїм дзвоником на шиї.